КОНІ ВЕРЕДЛИВІ

Коні  вередливі
(В.  Висоцький)

Вздовж  безодні,  над  проваллям,  при  самісінькому  краю
Коней  я  своїх  нагайкою  шмагаю  -  підганяю,  -
Щось  повітря  наче  мало  -  вітер  п'ю,  імлу  ковтаю,
Згубний  запал  відчуваю:  пропадаю!  Пропадаю!
 
Гей  помалу,  мої  коні,  уповільніть  ходу!
Вас  тугий  не  вгамує  батіг!
Та  чогось  коні  вередливі  в  мене,  мов  на  біду,  -
І  дожити  не  встиг,  не  співати  в  житті.
 
Дам  напитись  гнідим,
Ще  б  куплет  хоч  один  -
Постою  на  краю
ще  хоч  кілька  хвилин!
 
Згину  я,  мене,  пилинку,  ураган  змете  з  долоні,
І  мене  у  санях  чвалом  понесуть  десь  на  світанку.
Ви  неспішною  ходою  чимчикуйте,  мої  коні!
Час  в  дорозі  подаруйте  до  останнього  пристанку!
 
Гей  помалу,  мої  коні,  уповільніть  ходу!
Не  впокорять  вас  кнут  і  батіг!
Та  чогось  коні  вередливі  в  мене,  мов  на  біду,  -
І  дожити  не  встиг,  не  співати  в  житті.
 
Дам  напитись  гнідим,
Ще  б  куплет  хоч  один  -
Постою  на  краю
ще  хоч  кілька  хвилин!
 
Встигли  ми  -  до  Бога  в  гості  не  буває  нам  запізно;
Чому  ж  так  янголи  по-злому  заспівали  свою  пісню?
А  чи,  може,  то  дзвіночок  заливається  сльозами?
Чи  то  я  кричу  на  коней,  щоб  не  не́сли  хутко  сани?
 
Гей  помалу,  мої  коні,  уповільніть  ходу!
Я  благаю  -  навскач  не  летіть!
Та  чогось  коні  вередливі  в  мене,  мов  на  біду...
Як  дожити  не  встиг,  доспівати  б  тоді!
 
Дам  напитись  гнідим,
Ще  б  куплет  хоч  один  -
Постою  на  краю
ще  хоч  кілька  хвилин!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058956
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2026
автор: Хлопан Володимир (slon)