І трави, і квіти, і ягід п'янкий аромат,
І літо блукає в волоссі жаркими вітрами,
І дихає теплим туманом увечері сад,
Що стукає гілками яблунь у вікна до мами.
А небо червневе опівночі так замріяно-зоряно,
І огіркові роси тягнуться до натруджених ніг,
Що за роки вже зморшками ніби зорані,
І стільки сходили стежин і стоптали доріг.
Мамині руки влітку пурхають, наче пташки:
Ріллю вишивають стібками квітучими знов,
Сіють чорнобривці, айстри, пахучі ромашки,
Збирають полуницю і консервують любов:
Любов до землі, до натруджених вечорів літа,
До осяяних сонцем грядок, і дозрілих плодів,
До білих перших грибів,
Що з'явились з цвітінням жита,
До всього живого, до соняха, що розцвів.
Шепіт літніх дощів, і грози, і зливи,
Сонячні бурі, і вередливі вітри,
Гомін пташок у садку і півнів ранкові співи,
І спеку, і хмари, що в той час у небі плили.
Й смородини дух, що над садом блукає знов,
І сіна запах в банки з варенням закручені, -
А взимку на скибки маститиму я любов,
Яку дбайливо збирали ті руки намучені.
Літо блукає в волоссі жаркими вітрами,
Лоскоче кота, що мружиться сонно в кутку,
Лізе в кишені фартуха моєї мами,
І піднімає хвилі за селом на ставку.
Той вітер розносить спогади про дитинство,
Про збігані нами доріжки в своїх і чужих садах,
Про мамині пироги, про зажинки й обжинки,
Про велелюдні толоки колись - на сіні в лугах.
І мама на хвильку присяде в дворі на лавку -
Від спеки і безлічі справ заморилася знов,
Бо вечір уже, а вона від самого ранку,
Для доньки закручувала в банки варення й любов.
27.06.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2026
автор: Ірина Трофимець