Тишком- нишком навмання,
Втікати почала зима.
Спочатку позбирала діаманти
З усіх дерев- були такі моменти.
А потім розпустила річку,
Озера і калюжу невеличку.
Борульки плачуть чистою сльозою.
Не хочуть розставатися з зимою.
Сердита трохи зимонька- зима.
Ще трохи сніг ховає в закрома.
Насупив брови, хукає морозом.
Дзвенить, лякаючи, хрустальним льодом.
Але весна дівча не із лякливих.
Нарвала пролісків красивих,
Та ще й у сонця попросила теплоти,
Щоб людям у долонях принести,
Як тільки зимонька тепло почула,
На всі чотири сторони чкурнула.
І стала весна господарювати,
Тепло і затишок нести до хати.
Вклонялася землі низенько,
Роздарювала квіти всім хутенько.
А ми її з любов'ю зустрічаєм,
Всім людям миру й спокою бажаєм.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058752
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2026
автор: Надія Тополя