(1.09.1992, Львів – 9.08.2023, побл. м. Лиман Донецької обл.; українська військоволужбовиця (псевдо «ВІтамінка»), молодший сержант 125 Обр ТрО, бойова медикиня; нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ст. посмертно)
З дитинства Наталя любила тварин,
Собак і котів годувала.
З очей їхніх гнала навали хмарин,
Любов їм свою дарувала.
До фаху хірурга проклала ходи.
Дісталась - вхопила й уміло
Котів та собак витягала з біди,
Їм душі вертала у тіло.
Любила природи й людини красу.
Тож ще косметологом стала.
З жіночих облич гнала скутість і сум,
Привабу на них накладала.
Вогонь беззаконня чуття її пік.
Як люд на Майдані зійшовся,
Вона волонтеркою стала і лік
Збирала для тих, хто боровся.
Війна всемасшабна урвалася в край,
Закрила салон косметичний
І сіла із братом і татом в трамвай,
Де люд їхав патріотичний.
Привіз він усіх їх в гарячі місця,
Де куля свій зуб наставляє,
Де хвилі тривоги, бої без кінця,
Де смерть без запрошень гуляє.
Медпункт заснувала Наталя, бійців
Отам із рук смерті тягнула.
Бездомних собак підбирала, котів,
Щоби їх війна не зігнула.
А ще гріш на дрони збирала вона,
На лік, щоби воїну дати.
У 30 забрала Наталю війна –
Її не вдалось врятувати!
Безхатніх тварин брат у Львів прикотив –
Тоді, коли й тіло Наталі.
Тут львівськими стали донецькі коти.
Сестриччина ж душенька в далі
Безпечні, небесні до Бога пішла.
Там вічний спочинок собі віднайшла
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058487
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2026
автор: Крилата (Любов Пікас)