О, ця весна! Ці миті перероджень!
Опівночі на приспаній землі
Ми — свідки дивних зоряних розходжень,
Що пустять вплав небесні кораблі…
Там, де пульсують нескінченні хвилі,
Там пілігримів сім постали в ряд.
Небесне притягання — чин по силі,
Що із планет будує свій парад.
Воно орбіти вибрало та осі
Залежно від зірок, ваги систем.
На дальній космос зорим у хаосі,
Шукаючи розгадки всіх дилем.
А теплий ранок сходить після хуги,
І б'є світило крізь льодів печать.
Хай креслять зорі золотії дуги,
Щоб шлях весни зелений розпочать.
01.03.26.©Ігор Штанько
зображення створено з допомогою ШІ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2026
автор: Hmelyar