[i]Олександр Васильович Василенко
(01.12.1994 р. – 27.07.2014 р.)
Ігнатпіль Житомирської області Овруцького району.
Солдат, гранатометник 95-ої окремої аеромобільної бригади.
Загинув 27 липня 2014 року в бою під Торезом Донецької області.
Місце поховання: с. Ігнатпіль Овруцького району Житомирської області.
[/i]
Висвічує блиском у сонячнім світлі
Портрет молодого бійця
Та тінню з беріз затуляє в граніті
Всі мармурні риси лиця.
Сашко Василенко лежить у могилі,
У двадцять літ він відійшов.
Потрібно ще жити і жити дитині,
Та вік закороткий дав Бог.
Не встиг він навчатись, не встиг закохатись,
Невістку ще в дім не привів,
Пішов Україну свою захищати –
Найбільше її він любив.
Живим не судилось вернутись додому –
Навік залиши́всь на війні.
Дванадцять вже ро́ків у горі страшно́му
Без нього живуть у сім’ї.
Все журиться батько і плаче матуся,
Сумує без брата сестра.
Війна ще триває і досі ще пруться
Рашисти – проклята орда.
Та вірю, що скоро прийде перемога,
Іще запалає москва.
Зло їх бумерангом, вернувшись з дороги,
Назад пожене в болота.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2026
автор: Ольга Калина