Я викраду вас, панно, до Савої,
у свіжі весни білосніжних гір,
де дихають монархами покої
та з давнини збережені устої,
і стану нам писати, як Шекспір.
Хай поки люд обожнює Женеву
чи проїжджає шляхом на Турин,
візьму я в руки власну королеву,
як брав Адам свою біблійну Єву,
та буду вам єдиний із мужчин.
Забудьте ви світанки над морями —
навіщо тут прибоїв пінний шум?
Ось пік із небом ділиться вогнями,
та соловʼята разом з матерями
оспівують любовний тихий сум.
Захочете, ми сядемо по конях,
як зволите, то рушим за кордон,
вам буде там сміятися в долонях
і окситанський золотавий сонях,
і п’ємонтинський ружовий бутон.
Я б жив із вами в тій таки долині,
де рожевіє з гордістю Монблан,
та б говорив, як музі та дружині,
що першій нашій родженій дитині
пора хреститись в озері Леман.
27.02.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058158
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2026
автор: Василь Гаврилишин