Любов, що проходить крізь війну

Одне  побачення,  мов  спалах  ночі,
Мов  блискавка,  що  розітнула  тьму.
Й  рік  чекання,  до  відчаю  пророчий,
Мов  хресний  шлях  у  сизому  диму.

В  єдиній  миті  небо  журавлине,
Тривожний  вітер,  стишений  перон.
Тремтять  долоні  рідні  і  єдині,
І  серце  б’є  набатом  в  унісон.

Нам  слів  не  треба  —  погляди  говорять,
В  них  цілий  всесвіт,  сповнений  тепла.
І  навіть  хмари,  сиві  й  непрозорі,
Схилились  низько  й  тиша  розцвіла.

Торкнувся  губ  і  світ  затих  довкола,
І  навіть  грім  десь  вдалині  змовчав.
А  в  тій  хвилині,  крихітній,  ніколи
Так  гостро  я  життя  не  відчував.

Пішли  шляхи  в  холодні  дальні  тіні,
Де  свист  снарядів  крає  небокрай.
Війна  —  безжальна,  в  чорній  павутині,
Ковтала  сни,  ламала  тихий  рай.

Та  крізь  вогонь,  крізь  темряву  й  розлуку,
Жила  та  мить  нетлінна,  як  свіча.
Вона  вела  крізь  втрати  і  розпуку,
Й  не  гасла  навіть  там,  де  ніч  сліпа.

Коли  здригався  обрій  від  розриву
І  день  ховався  в  попелі  й  імлі,
Любов  шептала  тихо,  терпеливо:
Тримайся.  Вір.  Вернись.  Живи.  Дійди.

І  прийде  час  такий  ясний,  пророчий,
Як  перший  дотик  в  тиші  між  людьми.
Одне  побачення  —  не  спалах  ночі,
А  тихий  світ,  народжений  з  пітьми.

27.02.2026

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2026
автор: Svetoviya