Одне побачення, мов спалах ночі,
Мов блискавка, що розітнула тьму.
Й рік чекання, до відчаю пророчий,
Мов хресний шлях у сизому диму.
В єдиній миті небо журавлине,
Тривожний вітер, стишений перон.
Тремтять долоні рідні і єдині,
І серце б’є набатом в унісон.
Нам слів не треба — погляди говорять,
В них цілий всесвіт, сповнений тепла.
І навіть хмари, сиві й непрозорі,
Схилились низько й тиша розцвіла.
Торкнувся губ і світ затих довкола,
І навіть грім десь вдалині змовчав.
А в тій хвилині, крихітній, ніколи
Так гостро я життя не відчував.
Пішли шляхи в холодні дальні тіні,
Де свист снарядів крає небокрай.
Війна — безжальна, в чорній павутині,
Ковтала сни, ламала тихий рай.
Та крізь вогонь, крізь темряву й розлуку,
Жила та мить нетлінна, як свіча.
Вона вела крізь втрати і розпуку,
Й не гасла навіть там, де ніч сліпа.
Коли здригався обрій від розриву
І день ховався в попелі й імлі,
Любов шептала тихо, терпеливо:
Тримайся. Вір. Вернись. Живи. Дійди.
І прийде час такий ясний, пророчий,
Як перший дотик в тиші між людьми.
Одне побачення — не спалах ночі,
А тихий світ, народжений з пітьми.
27.02.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1058151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2026
автор: Svetoviya