[url=""]https://youtu.be/53oXMLQ_IpU[/url]
Моя кава холодна стоїть на порожньому ґанку,
Сонний вітер Карпат своїм духом морозить легені.
Відпущу всі турботи і міцно засну до світанку,
Щоб хоч там подивитись на себе ще ту, довоєнну.
Щоб хоч там не тікати, поки будуть ранити Харків
І не знати, куди заведуть тебе нові дороги,
Не шукати сліди від війни серед вулиць і парків,
Та вони виринають зненацька, як вічні тривоги.
22-26... Кілька років тривалістю в вічність,
Хоч проклята війна починає свій лік в 14.
Де знайшов, мій народе, ти цю непокорену міцність,
Щоб стояти під тиском та все ж ні на мить не зламатись?
Нам болить пам'ятати, та це неможливо забути:
Тих, хто вже на щиті; хто боронить поранені землі.
Хай найшвидше скінчиться найдовший у всесвіті лютий.
Наші кави й серця знову стануть від радості теплі.
24.02.2026
© Валерія Кропівна
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057985
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2026
автор: Валерія Кропівна