мої руки ставали крилами,
щоб летіти у вирій пташиний.
ми були ще такими незрілими —
а наш ворог — таким озвірілим...
серце билось у такт із тривогами,
серце ніби стискали обценьками —
і живилось міні-перемогами,
і кривавим боям в такт дзеленькало...
і частина мене вже померла.
та частина, що з ковіду в павзі,
проживала життя у чеканні:
ось вона, перетерта на жернах
війни. ми вже всі перемелені,
переселені, перенасичені,
перенатоксичені, у кожному зведенні
вихід — боротись доки є лють.
добро ж має знову перемогти.
ти у казці, протагоністе.
зціпи зуби, тобі хрест свій нести,
та не горбись — світ споглядає
і скандує:
« б у д ь с м і л и в и м,
я к
У к р а ї н а »
а далі — тиша.
а далі — їх звичне життя.
а далі — біда все ж твоя.
борись, Україно моя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057925
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2026
автор: Ангеліна Спільник