Пам'яті Олександра Каячева, з дня смерті якого
28 лютого 2026 року виповнюється рік, присвячую:
Зима... сніги… хоч стихли заметілі,
Проте ще так далеко до весни…
Тихенько тускнуть кучугури білі –
Це додає у серце більш журби.
Адже вона розбавила собою
Те горе, що аж вило у кутках.
Сьогодні рік, як він пішов зимою,
Його душа десь зникла в небесах.
Він – чоловік коханий, любий тато,
Один з найкращих в світі дідусів.
Без нього пусткою зробилась хата,
Бо він безмежно так любив усіх.
Йому підтримкою була дружина,
Адже за руки разом йшли життям,
З Ларисою були завжди єдині
У діях й помислах, на зло вітрам.
В журбі Вадим, Сніжана і Марина –
Його дві доньки і любимий син,
Бо батька рідного утратила родина…
Не вистачає тих розмов із ним.
В журбі Софійка – внучка й три онуки:
Максим, Іллюша та Михайлик.
Максимка дід вже не візьме на руки –
В родині це найменший правнук.
Серця всіх рідних оповиті сумом
І туга виє, й давить німота,
За ним услід злітають в небо думи,
Та замітає з хмар той шлях зима.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057866
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2026
автор: Ольга Калина