Один мудрець колись сказав:-
Не захищає старість від кохання.
І думку свою далі нав'язав:
Кохання захищає від зітхання.
Як тільки про кохання мова йде,
То забуваєм ми , що сивина в волоссі.
Що осінь краєм зачепила серце вже
Й живильну силу , що тріпоче й досі.
Кохання старість нашу береже.
Зітхає по невипитим медам.
Думки сполохані вже стереже
І на поталу каже:-не віддам.
Думки летять, як в вирій журавлі,
Тріпочуть крилами, щоб розігнать журбу.
Вирує старість: - Ми ще молоді
І ми ще вмієм говорить люблю.
Це щастя, коли поряд стільки літ,
Билося серце в унісон з тобою.
Коли сім'я - кремезний моноліт.
І все це називається судьбою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057860
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2026
автор: Надія Тополя