Я обіймаю німфу темнооку —
Вона сміється в мене у руках.
Я їй голублю устонька і щоку,
І палкість бачу юну і глибоку,
І жар я чую в стані та плечах.
Тече спокуса спрагою по тілу —
Я гладжу коси в сяєві перлин.
І грудь цілую і пругку, і білу,
Та тягну я правицю ошалілу,
Щоб їй зірвати плаття і сатин.
Гуде мені гаряча кров у скроні,
Я гублю спокій і вчащаю дих.
У хтивому, ласкавому полоні
Я розум трачу у жіночім лоні,
І млію я у стогонах дзвінких.
І серце б’ється спраглою жагою,
Як милістю впиваюся я вщерть.
І прошу німфу бути тут зі мною,
Допоки нас майбутньою порою
Якоїсь миті не розлучить смерть.
А зараз я — при зрілості і силі,
І в цих постелях я великий цар.
І як зоря померкне в небосхилі,
Я соколом шугну в пекучі хвилі,
І знайду там венерин чудний дар.
21.02.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057811
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2026
автор: Василь Гаврилишин