Ой, така ж ти, Зимо, люта та холодна!
Та твоя чарівність гріє, як любов…
Поснувала степом чарівні волокна,
У фату весільну землю вбрала знов.
Подарунком з неба – ватяні перинки,
На вустах коханих тане їхній слід.
Почуття спивають крапельки-росинки
Під сяйливим сонцем – краєвид осліп.
Птахи в щебетанні пурхають по гілці,
Пір’ячко купають в піні сніговій.
Тішить всіх кумедна шапочка на хвіртці
І, на диво, білий теж жупан новий.
Лине відголоском радість до околиць
Діти потопають в хвилях снігових.
І моє дитинство в пам’яті там бродить –
У заметах білих тінь його затих.
Сипле перли білі почорнілій квітці,
Її темні очі ледь зорять на світ.
Дивишся на все це – ніби то й дрібниці,
А душі не зимно – в ній весни політ.
Л. Таборовець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057797
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2026
автор: Любов Таборовець