ЗИМА

Ой,  така  ж  ти,  Зимо,  люта  та  холодна!
Та  твоя  чарівність  гріє,  як  любов…
Поснувала  степом  чарівні  волокна,
У  фату  весільну  землю  вбрала  знов.

Подарунком  з  неба  –  ватяні  перинки,
На  вустах  коханих  тане  їхній  слід.
Почуття  спивають  крапельки-росинки
Під  сяйливим  сонцем  –  краєвид  осліп.

Птахи  в  щебетанні  пурхають  по  гілці,
Пір’ячко  купають  в  піні  сніговій.
Тішить  всіх  кумедна  шапочка  на  хвіртці
І,  на  диво,  білий  теж  жупан  новий.

Лине  відголоском  радість  до  околиць
Діти  потопають  в  хвилях  снігових.
І  моє  дитинство  в  пам’яті  там  бродить  –
У  заметах  білих  тінь  його  затих.

Сипле  перли  білі  почорнілій  квітці,
Її  темні  очі  ледь  зорять  на  світ.
Дивишся  на  все  це  –  ніби  то  й  дрібниці,
А  душі  не  зимно  –  в  ній  весни  політ.


Л.  Таборовець

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057797
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2026
автор: Любов Таборовець