Є життя одне в людини — більше не бува,
Час летить, спішить невпинно, днів потік сплива.
Гості всі ми в світі цьому, — так мудрець сказав, —
Марнувати дні безцільно в нас немає прав.
Ще поки йдемо шляхами, ще не на межі,
Хоч за рогом і чекають нові віражі.
Хай не завжди і привітний наш довкола світ —
Маєм витримать удари, гіркоту від бід.
Бо іти іще шляхами, доки не межа,
Щоб не їла наші душі марноти іржа.
Як радіть чомусь — то щиро, за чуже й своє,
Жить сьогодні, вірить в завтра, поки час ще є.
Гості всі ми в цьому світі, як тут не крути.
Дмуть то в спину, то в обличчя нам життя вітри.
До землі зігнути хочуть, корінь обірвать…
Та ми будемо і далі, попри все, стоять!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057796
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2026
автор: Наталка Долинська