Не треба ні дзвінків, ні есемесок,
ти так далеко – навіть зорі ближче! –
такий далекий – наче й не кохав.
Любов – життя, самотні наче мертві,
і розлюбити – все одно, що вбити;
ти вбив мене, я мертва, вже давно.
…Але нехай мене поглине тиша –
десь там, у часопросторі твоєму,
як журний сон, як спогад мимовільний
я все ж існую.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057783
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.02.2026
автор: Світлана Себастіані