Корида

[i](монолог  українського  Тура)
[/i]
Корида  –  сумнозвісний  бій  биків,
де  кабальєро  лише  пес  двоногий,
зі  шпагою  і  шість  помічників!.
А  я  один,  зі  зброї  –  лише  роги…
Однак,  мене  не  взяти  просто  так,
що  не  кажи,  велика  справа  –  досвід!
Звернув  не  одному  сміливцю  карк,
багато  їх  пішло  до  Бога  в  гості.

Під  зав’язку  набитий  стадіон,
юрба  безлика  просто  скаженіє.
Для  неї  це  –  всього  лише  агон.
Агонія  –  для  мене…  Та  не  смію
я  відступити  нині  ні  на  крок  –
це  мій  останній  вихід  на  арену.
У  морок  потім  тихо  –  до  зірок,
з  Гіадами  ділити  неба  сцену.

Тореадор  –  пиндючливий  боєць!
Позаду  –  двоє  прихвостнів  на  конях.
У  латах  і  кобила,  й  жеребець,
у  них  також  усе  життя  в  загоні…
Ще  мечоносець,  бравий  молодець,
мене  чекають  подані  ним  піки.
Помічники  підтримають  той  герць
і  їх  аж  троє,  у  душі  –  каліки…

Аж  ось  «торо»,  ганчірка  –  уперед,
червона  пляма  прямо  межи  очі.
Тореро  хвацько  тикає  той  плед,
але  іти  на  зближення  не  хоче.
Боїться,  певно,  знає  норов  мій,
нагадує  про  себе  давня  рана,
і  танцем  завертає  у  сувій
свої  підступні  і  мерзенні  плани.

Вже  недалеко  мій  останній  час,
та  холодку  немає  у  загривку,
іще  співати  рано  парастас  –
я  Тур  старий,  не  молода  корівка.
І  закружляло  люте  болеро,
йому  у  допомогу  –  пікадори,
ареною  відлунює  «торо»,
відкрито  скриню  з  бідами  Пандори.

Десяток  бандерилей  у  спині,
удари  списом,  кров  тече  рікою,
але  оте  під  силу  ще  мені,
я  витривалий  –  не  іду  із  бою.
Та  замелькав  урешті  «Faroles»,
а  очі  кров’ю  укрива  полуда  –
ударом  шпаги  убиває  пес
і  аплодують  люди…  Чи  не  люди?

Все  ж  нанизав  його  на  правий  ріг
і  гордо  ніс  мерця  іще  по  колу,
допоки  на  ногах  триматись  міг,
та  це  було  моє  останнє  соло.
Нехай  застряне  в  горлі  усякчас
найменший  зі  шматків  моєї  плоті,
якщо  убивство  –  лише  гра  для  вас,
що  притаманна  кінченій  сволоті.

У  небесах,  навколо  тиша,  гладь,
нарешті  ран  і  болю  я  позбувся.
Що  сталося?  Розплющив  очі,  глядь  –
біля  Плеяд  сузір’ям  обернувся!
Не  тішить  у  трагедії  кінець,
та  драма  має  й  добру  увертюру  –
невдовзі  нарекли  мене  Телець,
а  я  себе  донині  бачу  Туром!

Корида  –  то  не  лише  бій  з  биком,
а  ярий  прояв  фальші  й  лицедійства,
орлина  суперечка  з  літаком.
Звитяга  чесна  честі  –  над  злодійством.
І  як  би  тяжко  нині  не  було,
і  як  не  скаженіла  б  хижа  зграя  –
ми  мусимо  здолати  підле  зло,
бо  іншого  шляху  у  нас  немає!

20.02.2026

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2026
автор: Олександр Мачула