видовжується тінь
переправляє подалі
твоє лице —
крізь листопадовий чагарник
де тужаві ядра ягід на голім гіллі
ніби запобігають злетам кущів
у вирій
крізь підталі крижинки у ворсі моху —
наче смерть в обіймах життя
розніжену приголублену
крізь гнойовиків
що не підозрюючи тягнуть
на чорних лискучих спинах
не скатане в кульку світло
крізь сосни
які передають естафету скрипу
ніби двері що завжди ведуть
до дверей
крізь поверхню води
яка зачерпнутою в долоню
завжди промовляє чесно
поклавши серце на руку
видовжуючись тінь
переправить твоє лице, каменю,
на інший берег ріки
і цей рух без руху
зватиметься надія
29.11.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.02.2026
автор: Тарас Яресько