Розбила той погляд ущент — я сталевий,
глибокого смутку мартіні…
Зняла окуляри — свої, рожеві,
бо сонце сховало проміння.
І все рознесла!..
Загубилася вдвічі…
І зброя моя — мов вербую…
Я так подивилася вчасно у вічі,
мов слідчий, який всіх «пакує»!..
А ти не впирався — спокійно мовчав,
і посмішка хитра, котяча…!
І «дах» мій так вміло рожевий зірвав —
та хай вже горить і та хата…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2026
автор: Lumen74