Цілую, земле, мук твоїх чоло
У час передранкового світання,
Люблю своє й любитиму село,
Допоки серце битись перестане.
Цілую, земле, кожен клаптик твій,
Де слід дитинства загубився в росах,
У споришах, у лузі на траві
Й на соковитих юності покосах.
Цілую хати отчої поріг,
Який дитям уперше подолала.
Це він мене у час важкий беріг
І погляд тата, і молитва мами.
Цілую ту стежину, що вела
У світ мене великий, невідомий,
Й тоді, коли вертала до села,
З собою несучи життєву втому.
Там ті, кого залишила колись –
Їх, може, й довго буду впізнавати,
Дізнаюсь, хто за мене з них моливсь,
Зрадію, що почула Божа Мати.
Цілую, земле, твій одвічний біль,
Який нічим вже не залікувати,
Вклонюся, рідна, за життя тобі,
Бо ти для мене й роду мого мати!
10.01.2026.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057588
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2026
автор: Ганна Верес