Старі́є сніг. Так дивно – він старіє…
Хлюпочуть сльози немочі в імлі.
Вершкова го́ра пасмами сивіє
І ніби хвора гнеться до землі.
Старіє сніг. Вже не хапає гі́лля,
Не посідає да́хи й ліхтарі…
В останнім божевіллі гостре кілля
Скидає, мов дари до вівтарів.
Старіє сніг. До перехожих лине
Зі сповіддю. Втім схоже, він знімів.
Й непрощений у попеловій тіні
Вмирає, не лишаючи слідів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2026
автор: Емма Конвалiя