Сині клапті хмаринок, мов поле – м'яке, волошкове.
Маляр пензлем виводить зелене серпневе панно.
Покидає свідомість, мов миша, непевний свій сховок.
Серпокрильці над Бугом танцюють невтомний танок.
Щось вечірнє і ніжне нашіптують бузькі брояки,
не лишаючи в розумі місця для шуму думок.
Я під берегом кидаю смуток й лишаю, мов якір.
Вдячно п'ю надвечір'я. Це – краще, що нині дано.
Вечір гусне. І гусне небесне безмежжя волошок.
Сунуть сутінки в тиш, що от-от почала цвіркуніть.
Серпокрильці шугнули урозтіч. І небо, мов кошик,
спорожніло, затим позіхнуло й побрьохало в ніч...
© Сашко Обрій.
09.08.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057472
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2026
автор: Сашко Обрій