Тихше! Тихше! Стійте! Стій...
Не сполохайте чортів,
що сидять в чортополосі,
мов збіговисько хортів!
Чом приперлись? Хто такі? –
дідьки спросять нас, верткі,
настовбурчуючи ріжки
й поміж шерстю колючки.
Ми лиш баньками – луп, луп...
Хто – навтьоки, хто – в тулуп.
Наполохані чортами,
задрижать колінця й пуп.
На словах – ми всі круті,
не страхаємось чортів!
А на ділі – зовсім інше
виявляється в житті.
Кожен в рот води набрав.
І сховався поміж трав.
Мов чорти в чортополосі,
чур – подалі від добра!
Звикли брати лиш добро.
Поділитися ж – "в облом".
Кожну здибивши колючку,
легше стати будяком!
В зверхнім погляді на світ
забувається як слід
про пахучу дивну квітку,
що цвіте на голові...
© Сашко Обрій.
07.08.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057471
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2026
автор: Сашко Обрій