Ці слова з самого початку писались для пісні, а нині вона зазвучала, дякуючи нашому чарівнику-композитору, нашому лікарю людських душ в прямому і переносному смислі. Щиро дякую, пане Вікторе Охріменко, дякую за вашу майстерність і терпеливість, уміння відчути сокровенне і незбагненне.
[youtube]https://youtu.be/Ih859krG9LM?si=XmBr9SU4oBueZ1Fq[/youtube]
ПІЗНО
Пізно. Нам кохатися пізно.
Ми у потягах різних
на початку зими.
Слізно. Завтра дивиться грізно,
у лабетах залізних
опинилися ми.
Іній. Де ти був, як осінні
впали роси на скроні
без вини й співчуття.
Нині. Я живу в потрясінні,
а бажання вже скромні,
і притихло чуття.
Душу. Не зови, не спокушуй,
бо часи плинуть гірші –
нас обніме мороз.
Мушу. Серце й очі примушу
вже нові твої вірші
не сприймати всерйоз.
Звісно. Наші потяги, дійсно,
на перонах, де весни
не зійдуться, повір.
Пізно. Хоч в тенетах затісно:
чи умри, чи воскресни,
вдвох не вийдем до зір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057434
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.02.2026
автор: на манжетах вишиванки