Хоч трохи сумно кожен рік, як завітає грудень,
Холодний вітер все тугою наче в саму душу б'є,
Та затишок дарує ця пора і в вихідний, і в будень,
Час відпочинку від тривоги настає...
Минуле повернути хочеться хоч на хвилинку,
Коли ми виростали в мирний і відносно безтурботний час,
Коли у Новий рік гірляндами ялинка
І хвої запах спокоєм огорне нас...
Сніжку пухнастого й лапатого в ці дні так сильно зараз я чекаю,
Згадав в дитинстві справжні і глибокії сніги,
Гнітить та мряка сіра, і тумани час від часу напливають,
Закутане в їх пелену все навкруги...
А часом дощ піде, поїду у цей день за яблуками й грушами на дачу,
Як листя перегниле на траві не вкрила ще зима,
Хоч вогким цим повітрям я дихну, а небо плаче все і плаче...
Мабуть, за тими, кого з нами вже нема...
Всім зичу у часи нелегкі ці триматись,
Ні в кого з вас в життєвій боротьбі хай не опуститься рука,
Бажаю, що б не було, намагайтесь не ламатись,
Бо з нами завжди правда й Божа, і людська.
Я з поля, з далини щороку виглядаю кожну зиму,
І мрію, щоб нарешті всяка нас залишила біда,
А перший сніг щороку п'ю і не нап'юся я очима,
Неначе то якась жива вода...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2026
автор: Дмитро Овсієнко 86