Зітхнули дахи, скинувши гучно срібну парчу,
І небо солодким туманом осіло на скроні.
Я більше про зиму і стужу тепер не шепчу,
Тримаю краплину, мов пульс, у гарячій долоні.
Ще вчора завія крутила свій білий сувій,
А нині калюжі - дзеркала утрачених ліній.
Світ став кришталевим, розгубленим, наче живим,
І крига тонка задихається в мареві синім.
Це ще не весна, це лише її перший причал,
Коли по снігу пробігає босоніж проміння.
Відлига у душах зливає застоєний жаль,
І серце торкається знову стійкого коріння.
Дзвенить ринва тихо, немов непідробна струна,
І чуємо дихання вогке землі у напрузі.
За кожним порогом сховалась таємна вина,
Що тане, зникає зі снами крихкими у смузі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057282
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2026
автор: Світлая (Світлана Пирогова)