А зараз так схотілось — присісти край вогню,
Забувши про проблеми, відкинувши броню,
І крізь вино червоне вдивитись в захід дня,
Де сонцем оплавляючись хвилюється земля.
Бокал вина піднявши, відчути аромат.
Вдивитись вдаль у гори, сприйнявши їх розкат,
Вловити шелест вітру, дитячий сміх дзвінкий,
Забутись на хвилину, спинивши час стрімкий.
Поглянути у полум’я, на тріскіт і вогонь,
Іскрою увись зірватись, до зоряних долонь.
І з димом розчинитись в тіні соснових віт,
По гілках розіслатись, і з них піти в політ.
Туманами огорнутим пройтися по лугах,
Осісти росою прозорою на квітах і стеблах.
Зі сходом сонця парою сховатись у теплінь,
І з вітром полетіти у сивих гір глибінь.
Зійти із них струмками, грайливо, вниз зі скель,
Спуститись річки водами у морську постіль,
Пройтись мерехкотінням над тихим плесом вод,
Розбитися об каміння під хвиль гучний акорд.
І з бризками злетіти на райдуги дугу,
А з неї в захід сонця – до рідного вогню.
Прокинутись, почувши щасливий сміх дітей,
І з щастям загорнутись в коханий блиск очей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.02.2026
автор: Примружений Одесит