Микола Бруй – друг «Клин» (06.03.1986 – 26.07.2014)
Він любив Україну
все свідоме життя,
Незадежну і вільну,
так як матір дитя.
І хотів жити довго –
не ховать сивину,
Але «брат» змінив долю,
розпочавши війну.
Скільки хлопчик маленьким
пережив потрясінь,
А було їх густенько –
не згадати про всі.
До Чорнобиля близько –
Колі місяць лиш був,
Ще малям у колисці
смерті ставив «табу».
Як і всі, він до школи
зранку теж поспіщав,
В універі Микола
вчитися забажав.
Факультет історичний
не дарма Бруй обрав –
Всюди – сам – не тепличний,
багатьом був, як брат.
Відслужив – не ховався –
був десантником там.
Всюди гордо тримався –
честь для нього свята.
Він Степана Бандеру
взяв за приклад собі.
Не для нього етери –
день-у-день – в боротьбі.
Не дарма його «Клином»
в «Тризубі» нарекли.
Бій за правду поглинув.
Церкву теж зберегли.
На Майдані Микола
в «правосеків» строю.
Цей не зрадить ніколи –
стежку вибрав свою,
Де було надто важко,
тож туди полетів.
(У Станицю Луганську
попросився тоді).
Зачекався на нього
той останній блокпост,
Де фінал був земного
його шляху. Там Кость
Друг найкращий Миколин,
(бій із ним він тримав),
Кинувсь на допомогу
Клин до нього тоді…
Постріл… Кров… Тихий стогін.
Плями поряд руді.
Відспівали Миколу
в Катеринці, де він
Кілька років до того
боронив її дзвін.
Плакав серпень над Валом,
побратими й рідня…
В «Яцевім» поховали,
де могил не одна.
12.02.2026.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2026
автор: Ганна Верес