Ми – кожен з нас – усі потроху
бажали кращого життя:
щоб закінчились в ката строфи,
щоб вершник змію кумпол стяв.
Та не уникне катастрофи
землянин жоден, бо, на жаль,
в ній кожен винен з нас потроху,
бо кожен десь – та й налажав.
Це – час прозрінь, це – час уроків.
Чека на кожного врожай.
Спішіть: спливають стрімко строки!
Кінчайтесь швидше, в ката строфи!
Їй-бо: усьому є межа!
Мов лезо гострого ножа
по рукоять у горлі лоха...
© Сашко Обрій.
25.07.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057243
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2026
автор: Сашко Обрій