таке нині призахідне небо —
хмарна в’язь вмочена у рожевий
якась раптова непідлобна емоція радості
під вечірній обліт джмеля-муедзина
з тембром крил густим і сильним
здається
навіть павуки ось-ось
підпалять за собою всю павутину
понісшись кометами з вогняними хвостами
здається
кожен мускульний поштовх серця
додає густини забарвлюючи цю заграву —
який тонкий хід яка лукава від неї гра —
вдати що й ти залучений
до цієї фантасмагорії
на гачку якої неначе рибка
підважилась дійсність
а втім я не вірю —
бо як і раніше
порохнявіє кора у туманності короїдів
чорніють діри дупел засмоктуючи в себе
горіхові ядра і тільця сатурній
їхні павуки ніколи не видобудуть вогонь
ніколи не приймуть
хоч я і не вірю —
та все одно не відводжу погляду
мов маю розгадати природу цього обману
мов хочу оволодіти його майстерністю
10.05.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057213
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.02.2026
автор: Тарас Яресько