Вже вечір і надворі майже темно.
Глибоке небо осені вже набуло
Красивого відтінку й тиша денна
Покрила селище тихеньким сном.
В саду тепер і затишно, й спокійно.
Думки пливуть по-особливому легкі,
Чекає серце щось чарівне й світле…
Дерева скинули уже листки сухі…
Тепер вони м’яким лежали шаром
І під ногами шаруділи в тишині.
Вологою повітря сповивало
І тамувало таємничі звуки ті.
Такі події вечорів осінніх
В душі самотності творили відчуття…
Тягнулось в небо у німім молінні
Й чорніло в темряві старих дерев гілля.
І раптом у освітленні вечірнім
Клен спалахнув у світлі, що подав ліхтар,
Мигтів і сяяв золотом в промінні,
Яснів красиво в майже чорних небесах.
Картина миттю серце вчарувала,
Оточення лиш відтіняло ту красу.
А клен сіяв й красивими гілками
Тягнувся з ніжністю в небесну висоту.
Клен говорив з ним трепетно і ніжно,
Можливо, у житті своєму перший раз…
А небо… Мудре небо і розкішне
Накинуло на крону зоряну вуаль…
Прекрасний плат нічного небосхилу
Єднання радість дарував йому й любов,
З ним тайною Буття усе покрилось…
Та не повториться це дійство ночі знов.
Але воно залишиться із кленом,
Торкнеться часом ніжно серденька мого
Таким прекрасним спогадом приємним,
Залишить радість, щастя і тепло…
20.11.25
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057098
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2026
автор: Martsin Slavo