Ця жінка-квітка,
Немов лебідка,
О, на ній плаття!
Біле… латаття,
Ледь по коліна,
Йде, як павлина,
Чотири клинця,
Щасливі лиця,
Дай надивиться!
Вмивавсь водою,
Думки рікою,
Вже він нагою,
Вмить уявляє,
Ой, десь літає.
У мріях певно,
Але даремно.
Струнка панянка,
Не його бранка,
Крута машина,
Якийсь мужчина,
Цілує руку,
Із уст ні звуку.
Тонкі підбори,
Я певно хворий,
Роззявив рота,
Кричать охота,
Як той солдатик,
З олова ллятий,
Ой очі-очі,
Не сплю щоночі.
Я втратив квітку,
Хтось вкрав лебідку,
Цей світ жорстокий,
Чом одинокий,
Стою поліном,
Не став павлином.
Синіють далі,
Гнітять печалі,
Квіток доволі,
Немає волі,
Будяк у полі,
Нещадна доля,
Я сам кремезний,
Щодня тверезий,
Хоч і томлюся,
Та не втоплюся,
Без мрій в туманах,
Життя в омані,
Не вмів любити,
Сам маю жити!
Веде розмову,
Втішавсь собою,
Нині в неволі,
Чашу любові,
Не зміг наповнить,
Щоб наче в повню,
Місяць спроможний,
До всього гожий.
Я ж, лопух кволий
Ще й придорожний.
Весь у пилюці,
Завжди у смуті.
Тепер, лиш спомин,
Круг мене ходить,
І той тікає,
Сердечко крає.
Гайнув вітрисько,
Із болем низько,
Зник образ жінки,
Не видно квітки,
Сльоза скотилась,
Душа втомилась,
Від сну тумани,
Несуть омани,
Пора вставати!
***
Хтось сказав ,- Забудь!
Час, не повернуть!
Сам щасливий будь!
09.02.26 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2026
автор: Ніна Незламна