Людино,
Скажи:
-Чи є у тебе серце?
-Чи ти лиш обрії сірої тіні.
-Невже у тебе душа є?
-Невже вона
Не пуста ?
Ти здатен світ урятувати,
А твориш лише смерті обряди.
-Служиш.. кому?
-Служиш.. чому?
Війна — це коли мама
Пошепки говорить з небом,
Тримає стіни руками
Щоб дім не звалився на дітей.
«Народимось у вогні..
У боротьбі встане нація нова»!
А в кухні холодний чайник
І лялька в пилюці німа, без рук
і ноги.. нема.
А я питаю:
-Які ідеї в дитячих долонях
Що тягнуться руками до батьків?
- Загинути, померти..
а в смерті,
Де в неї очі,
Що хочуть жити.
- Борні ідеї?
«Так мусить бути
Повір
Так гартується воля і кров»
Брате, то ж брехня,
наш позор.
Може,
Справжня відвага —
Не клястися спалити світанок,
А вберегти одну дитячу долоню, врятувати чиєсь життя
І погасити один автомат.
Може..
Нація встане,
Коли хтось відмовиться стріляти
І замість гасла про вогонь
Навчиться колискову співати.
Брате!
На попелищі виросли квіти
Щоб темрява в людських серцях відступила
Перед простим бажанням — жити,
А не вбити.
Ти думаєш — встигнеш:
Ще день,
Ще тиждень,
Ще рік.
Лише один постріл
обірве твій політ.
Лише девять грам -
ціна життя.
Іншого не буде.
Що ж ти твориш..
ти це твориш..
сам.
Твоя душа..
то ж храм!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.02.2026
автор: oreol