Розп'ятий, Феодоре Стратилате,
ти воїн за Христа розп’ятий,
з хреста свого моливсь, моливсь,
що й ангел з Неба появивсь:
зцілив тебе — й ти встав здоровим,
це як колись,
великомученику Стратилате!
Та й зняв із брів світову втому
твоєму катові,
що був на ласе все окатий,
але як гордий — навіть і не знав,
що до Спасительської віри
є глухий при тому:
« Ти молишся мертвим божкам,
а я моливсь Богу Живому,
і я молюсь ще й ще
Богу Живому, —
і з тим підеш додому?»
тоді не відали про декаданс,
але ж ти із Христом,
і ти, й Христос — даєте
шанс
світу важкому, —
чи ж то не волочуть додому втому?
Возріте! верхні й
нижні!
При воленні небес такому
він добровільно голову
під меч поклав —
чи це не шанс світу
важкому?
Щоб й
Повірительність
Зійшла —
удар стріли в його святу ікону!
і зразу вийшла кров,
на ній
й на тому, хто стріляв,
але свята, свята й червона…
в такому разі,
чи розпнуть ще Небо,
що так старається про тебе
і за тебе? —
ШІ і чипи, й плАти?
чи Україна волоче додому
з серцем легким —
тяжкЕ?
хіба ще бути тому?
Не бути тому!!
бо я притомний й всі притомні
у світі ніякОму…
не мине титли світ цей
в комі…
Ми ж возсилаєм славу Богу!! —
всі розп’яті — всі притомні!..
05.02.2026,
Київ захолодоморений вибухами ракет й дронів
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1057002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2026
автор: Шевчук Ігор Степанович