Синочка жде матуся майже рік –
Не їсть, не п’є, і день, і ніч – в чеканні…
Давно не молодий у неї вік.
Синок її – плід вірного кохання.
Це він – її улюблене дитя,
До того ж у сім’ї одне-єдине.
Завжди боялась за його життя.
Надією був син і для родини.
Тепер він там, де плавиться земля,
Полита потом і людською кров’ю.
Собою Україну затуля,
Озброєний синівською любов’ю.
Тікають дні у календар війни,
Де смерть із небезпекою у змові.
Матуся ж загубила ночі й сни,
Перебирає в пам’яті розмову
Оту, останню, де він жартував,
Бажаючи підтримати рідненьку.
Закарбувались в пам’яті слова:
«Два кроки нам до Перемоги, ненько!»
Відтоді телефон замовк його…
Вона ж дзвінок чекає щохвилини.
В душі її палахкотить вогонь:
«Тільки б жива була моя дитина!»
Про це її молитва і думки,
Адже все чує й бачить Боже небо.
Чекання це нестиме крізь віки,
Якщо у цьому виникне потреба.
20.01.2026.
.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056972
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2026
автор: Ганна Верес