Жінка -це келих недопитого вина.
І кожен її хоче випити до дна.
Не всім це,прямо скажемо , вдається-
То сил нема , то келих розіб'ється.
Один розкаже , що йому гірчить,
А хтось ковтне і тихо промовчить.
Хтось пальцями обійме келих той.
І докінця зіграє свою роль.
Ніжно губами надіп'є ігристе.
І в помислах звучатиме все чисте..
Чисте, прозоре, райдужне вино.
Воно наскрізь з душею заодно.
Навіть, коли ти тільки надіп'єш,
Розслабишся і зразу ж тут сп'янієш.
А там уже, не володіючи собою,
Ти будеш жити жадібно з душою.
Ніколи жінку нам не розгадати.
ЇЇ не випити до дна і не впіймати.
Вона загадка із спокон віків,
Як келих доброго вина ще з тих часів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2026
автор: Надія Тополя