Тікала від лихих пророцтв, мов заєць,
Що на снігу заплутує сліди.
Знайти таємні тропи намагалась…
А втрапила прямісінько туди,
Від чого убігала і ховалась -
В самі обійми Долі -
Не втекти,
Як не зламати гробовий граніт.
Вона цупкий і хижий слідопит.
Й суддя найкращий,
Кат, і наглядач…
Пробач мене, і я собі пробачу
Свій гріх, свою неволю й свою вдачу,
І Долю всіх, що щедро виділяє
Для кожного свій ґніт і свій батіг…
Лахесіс, мій Сізіф давно поліг.
Скотився долу величезний камінь,
Застиг, загородивши шлях назад.
Безсилий погляд скелями блукає.
Орел летить. Його борвій тримає.
А мій політ – глухий каменепад
З терпким горючим присмаком поразки
(Без хитрої казкової розв’язки)
Без болю, без надії, без вини…
Лиш холодіє подих глибини,
І полохливе серце завмирає
В проваллі, у якого дна немає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056885
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2026
автор: Емма Конвалiя