У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інколи - встромляє гостре жало.
Хтось бачить в ній кайдани чи якесь пророцтво,
А хтось - вітрила, повні сподівання.
Це вічна гра в житті, святе єдиноборство
Між "мушу бути" й хочу подолання",
Але вона, мабуть, - лиш ґрунт, і нас чекала,
А ми посіяні у ньому зерна.
Не тільки споглядаймо в дані прозирала,
Не біймось взяти вчасно в руки стерно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056878
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.02.2026
автор: Світлая (Світлана Пирогова)