У мені живе душа, хоч її не бачу,
Але що без неї я в цьому світі значу?
Та нічого, зовсім, нуль, бо у ній існують
Світлі почуття, які мною ж і керують.
Чи керую ними я? Це не так важливо.
Головне, щоб всі вони в ній цвіли красиво,
Наче квіти навесні, але завжди в цьому
Світі, щоби я їх всім, а також усьому,
Що в нім є, прещедро ніс, щоб вони їх мали
Та ці світлі почуття міцно обіймали
Й їхні душі так, немов мати немовлятко, –
Ніжнеє дівча або милеє хлоп’ятко.
Хай не бачить жоден з нас душу, що тримає
У собі, та повсякчас нею відчуває
Всі найменші почуття, що й не передати,
Бо можливо в світі цім їх лиш відчувати,
Що і робить в нас душа кожну мить, невпинно
Ще з початку, адже так бути і повинно.
Так, душа у тілі в нас, та не означає
Зовсім це те, що вона також помирає,
Як і тіло, як пройшла наша мить остання,
Адже вічная душа так, як і кохання
В цьому світі. Так, душа тіло покидає
Після смерті й в інший світ тут же вирушає.
В світі тім вона живе без кінця та краю.
Вірить хтось в те, що летить та душа до раю
В тих, хто лиш добро творив, борючись запекло
Лиш за правду. Зло робив? То летить у пекло.
Та чи добра доля жде душу чи трагічна,
Пквні всі в тім, що душа наша, люди, вічна.
Євген Ковальчук, 10. 01. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056841
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2026
автор: Євген Ковальчук