[i]Михайло Андрійович Гончаренко («Медвідь»)
(19.02.1991 р. – 23.07.2014 р.)
м. Запоріжжя.
Старший солдат 93-ої окремої механізованої бригади.
Загинув 23 липня 2014 року біля села Лозове Бахмутського району Донецької області. Терористи із засідки обстріляли колону військових. Михайло знаходився в першій машині в колоні, отримав важке поранення, його довезли до лікарні, але там він помер.[/i]
Він справжнім виріс чоловіком,
Хоч був дитиною за віком.
Постійно при́клад брав з матусі –
Вона ж активна й за́вжди в русі.
Хоч медиком збиралась мати,
В АТО пішов син воювати,
Він залиши́в її удома,
Бо знав, що треба йти самому.
Сказав, рушаючи в дорогу:
«Я принесу вам перемогу».
Тоді ще вірили, що скоро…
Що ця війна в нас не надовго.
«Якщо боїшся, то тримайся,
А ворогам ти не здавайся», –
Таке ось кредо у хлопчини
На кожен день і щохвилини.
Сміли́вий хлопець і відважний
Боровся з ворогом безстрашно.
В пошані був у побратимів,
Бо рахувався за́вжди з ними.
Його колону обстріляли,
Поранили… Бійця спасали.
Проте помер він у шпиталі…
Стиснулось серце в мами Галі…
Пройшли роки… Війна триває.
На Схід матуся вирушає,
Бо возить хлопцям допомогу,
Щоб нам пришвидшить перемогу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2026
автор: Ольга Калина