Степане! Степанку! Кричав тато в небо,
За що тебе вбили, кати ці ганебні,
Лише вісімнадцять, ще жити і жити,
Життя лиш початок - навчатись, любити.
Лиш перше кохання, так серце тріпоче,
Так ніжно коханій дивився ти в очі,
Тримались за руки, мов лебедів пара,
Той вибух смертельний і щастя не стало.
Степане! Степанку! На крик нема сили,
Не вальс вам весільний - лише дві могили,
За що вас убили, ви ж майже ще діти,
Ви вчились кохати, не бачили світу...
Не вдягнеш, Степанку, весільну сорочку,
Кохана Софійка в труні у віночку,
Навіщо вас вбили кати ці прокляті,
Не будуть батьки на весілля чекати.
Степане! Степанку! Дитинко, Софіє!
Не буде в батьків вже на щастя надії,
Чому така доля, що рідним труна,
Скалічила долі всім підла війна...
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2026
автор: синяк