Час сиплеться, як пісок крізь пальці
Залишає яскраві миті життя.
Час наче вода у філіжанці,
П'ємо ковтками з неї життя - буття.
Прийде час, коли згорить бажання
Бігти до п'єдесталу, вперед іти.
Вичерпавши сил , як зірка рання
Із нею згораєш вмить у леті ти.
Життя - ніби сон увись злітає,
Минає літо, і у душі зима.
Втрачаєм рідних, біль душу крає,
Що не віддали ми вчасно їм тепла.
В круговерті життя наче птахи,
Один за одним злітаєм у вічність.
Немов вода в потоці із ріки,
Забирає вроду, роки, і міцність.
Народились, щоб лишити свій слід
Впустити до землі міцно коріння.
Як дерево зродим на гілці плід,
Згораємо, як лист в порух у тління.
Зима замітає, все снігами...
І колише у зимовий сон буття.
А сходить сонце весни над нами,
І знов буяє золотий лан життя.
Вчора весна, сьогодні вже осінь,
Літо одцвіте в розмаю на очах.
Гарна квітка в'яне від морозу,
У вирій злітає сизокрилий птах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056753
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2026
автор: Чайківчанка