То, напевно, тільки тиха мрія –
сонце на долонях восени.
Він приніс дарунок, що не гріє –
позолоту їй до сивини.
То була всього лиш ностальгія –
теплі його руки, в них її.
Пошепки навіював надію,
як журбу дарують скрипалі.
То, напевно, просто лиш наснилось –
їй осіннє щастя на вустах.
Дзвінко загорілось, зародилось
й птахою понеслось в небеса.
Хай воно горить і не зникає
сонце на долонях восени.
Не гасіть вогні, що зігрівають,
не шукайте в променях вини!
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056752
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2026
автор: Ольга Береза