Тобі несу я, мамо, квіти
Оті, що виросли в саду,
Для тебе – надорожчі в світі,
Вінок з них пам’яті складу.
Це квіти знані – чорнобривці,
Та мають особливий знак:
Потік любові не спинився,
Хоч ти давно не серед нас.
Матусю, ти те наше сонце,
Що гріло й досі гріє нас.
Хоча пішла від нас назовсім,
Любові непівладен час.
Ти там, де зоряні висоти,
Де Бог і ангели живуть.
Навколо – неземні красоти,
Лебідками хмарки пливуть.
Твоє тепло ми відчуваєм
В часи блекаутів рясних.
Ракетний дощ нас накриває
В містах і селах в час війни.
Та стоїмо ми, чуєш, мамо,
Нас не зламає ця чума,
Бо дух в собі козацький маєм,
Його ніхто ще не зламав.
30.01.2026.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056709
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2026
автор: Ганна Верес