Пора мені збиратися в дорогу
В домівку ту, де сивий Арарат
Бере монахів зимами в облогу
Я тихо там молитись буду Богу
За плодовитий і рясний гранат.
Отці мені промовлять на латині,
Що я і блудний, і любимий син,
Та так буває кожному хлопчині,
Що серця пів даруючи дружині,
Він забуває про духовний чин.
Я спущуся з ченцями у долину,
Де теплі весни зваблюють сади,
І похвалю ту сніжну верховину,
Де дикий птах шукає батьківщину,
А гість з-за моря - хліба та води.
Гарячий дух полиється під шкіру,
Та тепле світло засліпить мій зір,
Я сяду тут і візьму в руки ліру
І скільки я не думав би про віру,
Кохання віршем я пошлю до гір.
Як прийде час покинути обитель,
Мене розбудить сідланий тарпан,
І верхи я, як той тутешній житель,
Чи юний цар, чи краю управитель,
Поскачу вранці в сонний Єреван.
3.02.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056657
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2026
автор: Василь Гаврилишин