В підніжжі гір Карпат,
в долині річки Сукіль
на трасі Львів – Франківськ
місто Болехів є.
Хоч має доста літ,
у нього теплі руки,
лице, як день, ясне
і дихання п’янке.
Взяло своє ім’я
від селищ прибережних
Болехова Волоського
і Руського.
Тут соляних джерел
знайшли запас безмежний.
Сіль брати почали
під клекіт бузьковий.
Про скарб багатий цей –
біленький, з солеварні,
І Польща, і Литва дізнались,
Київ, Львів.
Здобув Болехів право –
Магдебурзьке. Гарно!
Свій устрій заснував,
піднявся і розцвів.
Та згодом втрат зазнав –
татари нападали
на землю, в якій сіль
була, вісім разів.
Ті все, що лиш могли,
вогнями накривали,
цінне – з собою, ззаду –
попіл, що осів.
Дух Австріїи Польщу.
Зробили внесок свій –
підняли із руїн,
дорогу провели
і заснували пошту,
з дублення шкір звели
фабрику – гарну, й млин.
Завод із переробки
нафти збудували.
Виготовляти стали
Цвяхи, сірники.
Олії й оцту ще
багато виробляли
І цегли. З тартака –
колоди йшли, дошки.
Євреїв у Болехові
жило багато.
Гедзінський – власник міста,
їх позвав у край.
Звели три синагоги,
Сквер, де були хати,
школу для діток, також
крамниці і шпиталь.
Змінили війни все:
Перша, а більше Друга -
життя єврейське та
пустила під укіс.
Лишився цвинтар лиш
і синагога з кругом,
в яку РС, як був,
клуб для розваги вніс.
Гендерним центром місто
Стало, як у ньому
Кобринська проживала -
руху очільниця.
І Ольга Кобилянська
Не раз до її дому
Заходила. Обох
живила зустріч ця.
Кобринської погруддя
в місті є, могила,
музей, де її речі й праці з-під пера.
Франко Болехів знав,
його кохання сила
до Лолина вела –
Рожкевич там жила.
В п’ятнадцятому році XX-го століття
Болеховом ходили й січові стрільці.
Після війни із німцем брали в свої сіті
тих, що прийшли гнобити містян,
УПА бійці.
У лісовій криївці уже у часи волі
країни України знайшли бідони два.
Архів УПА містився
в них – фактів там доволі
було про дії воїв, їх дані, імена.
УПА спинила кроки –
не вмерла волелюбність,
Націоналістичний
в підпіллі виник рух.
Його вождів ідеї
не вразила облудність -
Квецко, Дяк, Лесів, Кравник,
Красівский гріли дух!
По селах довкіл міста
людей вони збирали,
створили «Український
національний фронт».
Це було в 60-их, у 70-их стали
в ряди УГГ Лесів, Красівський –
це бомонд.
Від влади Рад зазнали вони тортур,
не впали
До ніг їй, не схилили з покорою чоло.
Боролись недаремно – із України спали
Важкі окови, в жили її ввійшло тепло.
У 91-ім країна незалежність
здобула. І Болехів задихав вільно теж.
Краса тут форму має і радість п’є безмежність.
Працює промисловість,
торгівля – без бентеж.
Тут храмові споруди – Святої Параскеви,
Анни, Жон Мироносиць,
католицький костел.
Є коледж Прикарпатський,
став риби-королеви –
щуки. Короп і лящ тут
ідуть у па-де-де.
Риби й у річці Сукіль багато.
Є форелька –
покаже хвіст і зникне. Попробуй упіймай!
Довкола ліс, в якого
зелена камізелька,
підносить кисень стрічним,
красу дає – тримай!
Музей є гарний в центрі –
з історією міста,
каплиця з чудотворним джерельцем –
в «Бучниках».
Вода отам смачненька
і з чудодійним змістом –
Його сама Пречиста
гойдала у очах.
Ще парк є «Арборетум»
в Болехові чудесний.
Він давній, в ньому різні
дерева та кущі.
Приємно тут стрічати і осені, і весни.
А літо цілувати тут можна й уночі.
Опікується парком
лісгосподарства коледж –
рослини садить, кількість
їх вже не знає меж.
В Болехів завітайте,
огляньте видноколи –
його. Всміхнеться радо!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056645
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2026
автор: Крилата (Любов Пікас)