Армагедець не перший рік як розпочався.
Проте, багато хто і досі не збагнув...
Дядьки – хто з пивом сновигає, хто із квасом.
Хтось – на війну, а хтось вклоняється багну,
в якому топчеться, мов чапля, років сорок.
Його влаштовує "коробка автомат",
режим "без змін", який набридне ще не скоро,
бо в нього терміну придатності нема.
Тут більшість – в бульбашці своїй, без влади й волі,
немов Прокруст, в чіпкій реальності, яка
не перетнеться з паралельними ніколи.
В ці дні філософ – мов останній з могікан.
Йому під силу лиш одне: спостерігати
і молитвами налягати на Творця,
поки трощитиме старі містки й загати
премудрий Шива, в ролі вершника-гінця.
Хоча й не видко ще ні краю, ні кінця,
ані провісника, що темряву освітить.
Лиш віра жевріє – що близько Божа свита
й остання серія цього Армагедця...
© Сашко Обрій.
09.07.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056642
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2026
автор: Сашко Обрій