ЖИЛИ-БУЛИ 2.
СЕСТРИ
Жили-були дві сестри. Молодша була трудолюбива та моторна, а старша лінива й неповоротка. Зовсім за законами жанру.
Малими дівчатка, як і всі, мріяли вийти заміж за принців та мати щасливі, заможні сім’ї. Молодша частково реалізувала свою мрію: вийшла заміж, правда, не за принца - за звичайного хлопця з простої родини, от уже й двійко хлопчиків з’явилося в них. Вона була вправною господинею: і діти одягнені-взуті, і чоловік ситий, і в хаті, як у віночку. Малих на всілякі гуртки водила, майстер-класи, розвивалки. Хлопчаки й на барабанах грали, і на скрипочці, і танцювали, і співали, як соловейки.
А старша сестра, неповоротка та інфантильна, так і лишилася без пари. Лінь її щодня спокушала, доки й не стала стилем життя. Спала вона до обіду, потім неквапом прокидалася, потягувалася, їла – і знову в люлю. З дому без потреби не виходила. Коли їй не зателефонуєш і не запитаєш: «Що ти робиш?», неодмінно відповідала: «Лінуюся». Бувало, запросять її в гості, знехотя погоджувалася. Правда, гостинців господарям не несла.
- Я сама благословення! – казала. – Нехай мені господарі ноги миють, як Ісус своїм учням.
Коли молодша сестра просила побути з племінниками, то старша погоджувалася. Малих вона любила. У такі хвилини думала, що пора вже й самій діток мати. Але народжувати боялася: знала, що процес цей болючий. Також розуміла, що самі по собі діти на світ не з’являються – потрібен ще один учасник проєкту. Та протилежну стать чомусь не шанувала; можливо, це йшло з дитинства.
Одного разу на ній зупинив свій погляд чоловік років сорока.
- Чого вирячився? – гаркнула вона в серцях.
Він і відвернувся. Більше на неї чомусь ніхто після цього й не звертав уваги.
- От якби без чоловіка народити, - мріяла вона. – А ще краще дітей з дитбудинку взяти. Я б хотіла багато мати дітей.
- А хто ж буде цих дітей утримувати?
- Так чоловік же! Не я. Я працювати не збираюся.
Коло замикалося. А проблема не вирішувалася, бо де ж того чоловіка взяти?
У неї часто траплялися напади депресії. І так досить пасивна, вона тоді вела зовсім тюленячий спосіб життя. А ще з’являлися думки про смерть:
- Краще б я померла…
Одного разу старшу сестру попросили допомогти зробити торт (Щось усе ж вона вміла робити добре). Вона погодилася. Коли взяла до рук кулінарний шприц, випадково голкою поранила ногу, частина голки залишилася в стопі. Викликали швидку, жінку доправили до лікарні. Можливо, з того часу вона все ж збагнула цінність життя, бо про смерть говорити перестала.
А з початком війни жінка, рятуючи своє життя, виїхала вслід за сестрою за кордон.
Живуть там сестри на соцдопомогу, поживають, добра наживають. Додому поки що не збираються: тут працювати треба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056529
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2026
автор: Лариса Журенкова