[i]« Ми сповнені любові до життя,
але й воно здебільшого смертельне...»[/i]
Автоцитата
І
Очікувано розділяє час
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
і гріє душу думка, – [i]навесні
позбудемося біса і сатира,
а заодно – фальшивого кумира,
лакея, що слугує сатані... [/i]
..................................................
добу апофеозу маячні
замінює нова епоха миру.
ІІ
Вирує течія ріки життя,
на берегах її не гасне ватра
вчорашнього, та ідемо у завтра,
що означає інше майбуття,
очищене від нечисті і бруду.
Ніхто не знає, скільки ще іти
одуреному клоунами люду.
Далеко до кінцевої мети,
як іноді, паломнику до Мекки.
Лютує стужа, допікає спека,
а за рікою на межі віків
уже і до потопу недалеко,
та уявити все-таки не легко,
що межиріччя вийде з берегів.
ІІІ
Є сподівання, та надій немає,
що нас охороняють янголи,
аби ми не боялися, коли
опинимося у юдолі раю
земного, де ми, нібито, жили,
допоки пам’ять душу зігріває.
Немає як, хоча і є чого
покликати, – [i]рятуйте наші душі! [/i]
Спасіння є і люди не байдужі,
що їм і полюбити є кого
та іноді помітити Його
у небі...
і на морі...
і на суші.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2026
автор: I.Teрен