У Коростені жінка народилась,
Де пам’ятник є деруну і Ма́лу.
У Львівській поліграфії училась.
Там журналіста фах вона узяла.
Стала до праці за своїм призначенням –
Статті редагувала і творила.
В Верховній Раді і на телебаченні
Слід професійний свій вона лишила.
Об’їздила Європу – мрія збулася!
Рік навіть в США вона жила.
Жаги до малювання не позбулася.
З дитячих літ вона у ній була.
В дні вихідні, а часом і в святкові
Не ручку, пензля брала до руки,
Виводила пейзажі кольорові –
Із шалом вітру, з диханням ріки.
Та сталось якось – жінка зрозуміла,
Що малювати – це її уділ.
На шлях мистецький з того часу сіла,
Немов на квіти рій завзятих бджіл.
І попливли пейзажі, натюрморти,
Пішли сюжетні композиції.
Мов кров іде до органів з аорти,
Так полетіли праці в світ її.
Має подібність із Костенко Ліною –
Така ж уперта й добра, як вона.
Її картини пахнуть Україною –
У них багато світла і тепла!
Зима і літо є, весна і осінь,
Сніги і квіти різних кольорів –
Пускають спів у світ – не безголосі!
Ідуть у душі з вулиць, хат, дворів.
Міста в них, села є, театри й мазанки,
Дубові та калинові гілки,
Лелек і чайок літ, колядок в’язанки –
Культури і традиції стежки.
Красу художниця у дні вишукує,
Малює те, у чому бачить суть,
Що в двері серденька її вистукує.
Виставки робить - люди радо йдуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2026
автор: Крилата (Любов Пікас)