У Коростені жінка народилась,
Де пам’ятник є Малу й деруну.
У Львові поліграфії училась
І журналістську смикала струну.
Стала до праці за своїм призначенням,
Редагувала різне – все, як слід.
В Верховній Раді і на телебаченні
Свій професійний залишила слід.
Країнами Європи походила.
Рік навіть в США вона жила.
Жагу до малювання не згубила.
Зі шкільних літ вона у ній була.
В дні вихідні, а часом і в святкові
Брала редактор пензля до руки –
Виводила пейзажі кольорові,
В яких був вітру і бій ріки.
Та сталось якось – жінка зрозуміла,
Що малювати – це її уділ.
Минуле – в бік, на шлях мистецький сіла,
Немов на квіти рій завзятих бджіл.
Пішли пейзажі різні, натюрморти,
Пішли сюжетні композиції.
Мов кров іде до органів з аорти,
Так полетіли праці в світ її.
Має подібність із Костенко Ліною –
Така ж уперта й добра, як вона.
Її картини пахнуть Україною –
У них багато світла і тепла!
Зима і літо є, весна і осінь,
Сніги і квіти різних кольорів –
Пісні виводять, бо не безголосі!
Ідуть у душі з вулиць, хат, дворів.
Міста і села в них, театри й мазанки,
Дубові та калинові гілки,
Лелек і чайок літ, колядок в’язанки –
Культури і традиції стежки.
Живе у Києві, красу вишукує,
Малює те, у чому бачить суть,
Що в двері серденька її вистукує,
Й виставки робить - люди радо йдуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1056514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2026
автор: Крилата (Любов Пікас)